Марина Говорухіна –  експертка в сфері стратегічних комунікацій з 10-річним досвідом.  “Кращий тренер 2018 року” за версією Маркетплейс. Засновниця клубу піарників “Клуб Піранья”.  Автор книги “Заборонена книга: комунікації для громадських організацій”. Координувала розробку PR- кампаній в Україні, Молдові, Грузії та Азербайджані, Японії. Розробник навчального курсу для PR- менеджерів “PR -театр”. Організатор та тренер “Школи ефективних комунікацій”.
Спілкувались про особливості комунікацій та громадянського сектору Середньої Азії та Японії.
  • Розкажіть про себе, “історію важких буднів фрілансера”.  

   Насправді нічого важкого немає. Я маю можливість сама обирати клієнтів та години роботи. Цікаво те, що коли працюєш як фрілансер, одна і та ж організація готова оплачувати твої послуги дорожче, ніж найманого працівника.

  • Відомо, що ви  працювали в сфері комунікацій Японії та Середньої Азії. В чому особливість громадського сектору Японії та Середньої Азії?

   У Середній Азії досить потужний громадський центр. Там ГО починають отримувати гроші не тільки від донорів і це дуже важлива цікава тенденція. Якщо ГО активна, розвивається і суспільство зацікавлено у її діяльності – вона буде отримувати фінансування не лише від донорів. Люди готові її підтримувати. Організація, яка працює і захищає житлові права громадян залучає фахівців з житлового права, до яких звертаються у тому числі й забудовники, що є додатковим джерелом доходу. З огляду на це, одна з моїх комунікаційних стратегій розвитку в роботі з ГО –  те, що вони мають працювати не лише з донорами. З появою в Україні донорів та грантів, багато організацій так би мовити “підсіли на донорську голку”, орієнтуючись у своїй діяльності на пріоритети донора. А коли організація працює з людьми, отримує від них підтримку- от тоді вона може робити те, що вона хоче. Саме це я бачила і у Японії, і у Середній Азії.

  • Системи їх роботи схожі між собою?

   Не зовсім. У японців більше державної підтримки. У Середньої Азії  державна підтримка є переважно у тих організацій, чия діяльність орієнтується на політику чинної влади.

   

  • Як функціонують комунікації в ГО Азії ?

   Інструменти комунікації однакові у всьому світі. Це як колеса від велосипеда, різняться за розміром, декором – але все одно круглі. І стикаються з тими ж проблемами: нестача фахівців, недооцінення потреби в комунікації і тд. Але, так само, як і до українських організацій, до них приходить розуміння, наскільки важливою є правильна комунікаційна стратегія. Організації, які мають власний бренд, мають більше шансів на успіх і на підтримку, як і від донорів, так і від людей. 

  • Які конкретні техніки, фішки піару Середньої Азії та Японії  варто перейняти Україні?

   Я б не рівнялась на Японію, тому що там є як і свої плюси, так і свої мінуси.  Але ця країна надзвичайно просунута в плані техніки. Приїхавши до Японії, я відчула, що  потрапила на 30-50 років вперед. Також радила б аналізувати досвід країн, які до нас трохи ближчі, на кшталт Польщі або інших країн Євросоюзу. Адаптувати їхні механізми й інструменти в Україні набагато простіше. Країни Середньої Азії активно залучають українських та російських експертів.

  • Який Український досвід був би корисний для комунікаційників Сходу?

   Українські ГО вже принаймні хоч трохи розуміють, що таке комунікаційна стратегія та як вона допомагає. У ГО там розуміння комунікаційної стратегії немає і в більшості вони покладаються на донорів. Я б порадила прочитати “Заборонену книгу”. Дуже просто написано, що таке комунікації, комунікаційна стратегія і як ці техніки застосовувати, як давати інтерв’ю, працювати в прямому ефірі. Зараз вони чекають на другу книгу. Переклад російською здійснюють вони самі або донори, бо запит на це величезний.

  • Як ви вважаєте чого не вистачає для комунікаційників громадського сектору? 

   По-перше, на місці комунікаційників ГО я б вивчила основи брендингу. Тому що для багатьох це лише логотип, картинка і тд. Хоча насправді це поняття набагато ширше. І це те, з чого варто починати працювати в сфері комунікацій.

  По-друге: вкладати гроші в себе та свій розвиток. Коли я працювала в громадській організації, то часто зверталась до керівництва з проханням відвідувати тренінги, які організовують для представників бізнесу. Ці гроші не виділяли, і я їх вкладала в себе сама. І я навчилась набагато більшому, ніж ті, хто продовжував ходити на тренінги лише для громадських організацій та працював лише в цій сфері.

   По-третє: постійно розвивати креативність. Є безліч вправ для мозку, які дійсно працюють. Немає некреативних людей, багато хто просто не вміє користуватись цими техніками. Не менш важливо читати актуальні книги, не тільки про комунікації в громадському секторі, а й у бізнесі, лідерстві, успішні історії – піарник має бути постійно в тренді і знати, що читає бізнес . Не можна відставати від бізнесу. Бо ви працюєте в тій сфері, яка може змінити світ. А як ви будете змінювати світ, якщо ви не знаєте, що в ньому відбувається?

 

  • Наведіть, будь ласка, приклад успішних кейсі в роботі громадянського сектору (не піару), які могли б бути корисними для громадянського сектору  України?

   Якщо брати тенденції діджитал, то є надзвичайно крутий кейс, який називається детектор корупції (corruption detector). Була створена програма, яка розпізнавала обличчя політиків країн Латинської Америки. Коли людина наводила свій смартфон на його обличчя в журналі, фейсбуці, будь-де, на екран виводився список корупційних проваджень, журналістських розслідувань, в яких цей політик фігурував. Кількістю завантажень цей додаток обігнав Facebook та популярні месенджери, адже громадяни тепер могли бачити, кого вони обирають.

Інший кейс – в Афганістані. Там є проблема з вакцинацією, як і в Україні. І у них виникла цікава ідея. При народженні дитини в Афганістані їй одягають браслет-оберіг. Після кожної вакцинації до нього додають особливу намистину. Таким чином лікар може бачити, які вакцини було введено, а матір зберігала їх як оберіг для дитини. Це була теж дуже крута компанія, яка добре спрацювала. 

  • Що Вас найбільше вразило в країнах Сходу?

   Правду кажучи, в Японії мене найбільше вразили туалети.  Там всюди чисті прекрасні туалети, функціональні, з безліччю опцій. І вони безкоштовні. Коли ти йдеш вулицею, на екскурсію і так далі ти завжди знаєш, що поблизу є чистий гарний туалет, в якому грає музика, де немає поганого запаху. Це справді дуже важливо і європейським країнам це варто це перейняти у японців. Бо це базова потреба. Не дарма кажуть, що про країну можна судити по туалету в її аеропорті. 

Працювала за Європейським проектом з громадами, там одна громада з огляду на побажання людей встановила на зупинках біотуалети. Я написала статтю “Права людини починаються з туалету”, але колеги з ЄС сказали, що про це не можна говорити. Туалети не можна згадувати поруч з нашими організаціями та логотипом. Хоча це була б крута історія успіху.

Тому, правду кажучи, – я б почала з туалетів.

  • Чи не плануєте мігрувати на Схід на тривалий термін? 

   Я б із задоволенням, але поки що в мене немає такого бюджету. Щоб там прожити хоча б рік так, як я хотіла, потрібно або знати японську, або мати дуже класний бюджет. Тому що там, як у мультику “Футурама”, коли Фрай потрапив в майбутнє і побачив, що все абсолютно змінилось – саме так себе почуваєш.

 

📌Побажання для читачів

Розвиватися. Вкладати в себе, знаходити нові ресурси для саморозвитку. Я говорила це для піарників і скажу для будь-кого, хто  буде читати це інтерв’ю. Постійно прагніть до кращого, бо ви-це ваша найбільша в світі інвестиція.

Спілкувалась і обробляла Янова Даніель

 

Поділитися